Якось цього літа, повернувшись додому зі звичайної прогулянки, стомлена палючим липневим сонцем і веселими іграми з моїми друзями, я відразу помітила, що на моєму столі з’явилася нова, незвичайна книга.
Насилу, стримуючи нетерпіння, я поспішила познайомитись з моєю загадковою гостею. Вона відразу привернула мою увагу і своєю незвичайною квадратною формою, і забавною картинкою на обкладинці. З неї на мене уважно й одночасно замислившись про щось своє, дивився якийсь дивний чоловічок. Босий, у довгій вишитій сорочці, в гуцульському капелюсі з пером і зі смішними вузликами у руці, він стояв на пагорбі українського хутора в кілька скромних будиночків з церквою та вітряком. Але ще більше дивними мені здалися істоти, що оточували мого чоловічка.
Я кілька разів прочитала назву книжки «Вуйко Йой і Лишиня», і вона зовсім мене заплутала. У мене не було ніяких думок, хто такі Вуйко Йой, Лишиня, тому я швидко поринула в невідомий, тому особливо цікавий світ цієї казки, яку придумала українська письменниця Галина Малик. Я не помітила, як прочитала першу частину цієї чудової книги, так легко і зрозуміло вона написана. Мені було приємно познайомитися з героями казки. Виявилося, що слово «вуйко» означає «дядько», а Йой його звали через звичку повторювати це слово, особливо, коли йому щось не подобалося.
Він жив у Закарпатті, на вершині гори, вкритої густим лісом, у старому будиночку, в якому вже 150 років не жили люди. Будиночок був оточений прекрасною природою Закарпаття. Вуйко Йой дуже любив свій будинок, і струмок, що плив неподалік, і ліс з усіма його мешканцями.
У Йоя було багато друзів: це Мишеня, яке не хотіло виростати великим, Цвіркун Лишиня, пуголовки Кася і Куся, Кріт Степанович, маленький казковий чоловічок на ім’я Рукасель. Галина Малик наділила своїх героїв різними дивовижними здібностями. Вуйко Йой міг ставати невидимим, Рукасель зменшувався, якщо не покатається на каруселі, Цвіркун Лишиня чудово грав на скрипочці. Одного разу в будиночок Йоя прийшли два незнайомці, які вирішили перевезти його в загадковий Сканзен.
Разом з маленькими героями фентезі я дуже хвилювалася, щоб Вуйка ніхто не образив. Але виявилося, що Сканзен – це гарний музей під відкритим небом. Усі друзі там зустрілися і почали будувати карусель для свого нового товариша Рукаселя. Покататися на каруселі в Сканзен приходили і дітлахи, а Цвіркун Лишиня грав для них прекрасну музику. Мені дуже сподобалася ця незвичайна казка. Її герої дуже яскраві і виразні. Вони немов розмовляли зі мною, кожен своєю особливою мовою. Усі вони дуже різні, але дружба і добрі думки допомагають їм жити разом і піклуватися один про одного. Я раджу всім, хто ще не познайомився з дивовижною книжкою і її героями неодмінно прочитати цю казку.
