 Тихий художник посеред грому війни
Хлопчик Івасик жив на березі Тихого ставу. І сам був тихим-тихесеньким. Але закоханим і у той став-ставок, і у той степ, що обгортав ставок з усіх боків разом із його підземними джерельцями. І малював усе-усе, що бачив під синім небом та ласкавим сонцем. Зростав зі своєю родиною і міцнішав кожного дня. А у батька, який багато років вирізував різні фігурки з дерева, усе більшало сивого волосся на голові. Та й мама вже не так швидко, як раніше, ходила з хати на город, а потім – до хліва і знову до хати і в літню кухню. Бо сил у неї поменшало, й дивилася вона на Івасика тепер знизу вгору. Адже він виріс високим, з широкими плечима і міцним. «Справжнім козарлюгою став! – гордо казав про нього батько. – Та тільки без шаблі і без коня…». А хлопець лише усміхався і малював. Причому так гарно, що слава про нього розлетілася не тільки селами, а й великими містами, які розкинулися далеко-далеко за Тихим ставом.
Івасик спочатку просто так роздавав картини тим людям, яким вони подобалися, чи тим, кого малював, а потім йому почали приносити то хліб свіжоспечений, то картоплю, то якусь одежину, а то й гроші давали. Люди казали при цьому: «Відмовлятися негоже, бо ти ж свою душу вклав у ті малюнки».
Та на рідну українську землю прийшла біда: напали люті вороги. І хоч до Тихого ставу їм було ще дуже далеко, Івасик вирішив її боронити.
– Якщо ми ворога не зупинимо, то він і сюди дійде, – сказав і почав готуватися в дорогу, причому і фарби не забув із собою прихопити, і чистий білий папір.
– Навіщо ти це робиш? – спитав батько. – Або вже воюй, коли так вирішив, або ж малюй.
– Ні, батьку, я буду і воювати, і малювати.
Батько тільки махнув рукою, перехрестив сина і сказав:
– Та добре вже. Роби, як хочеш. Тільки будь уважним там, синку! Про матір не забувай. Бачиш, яка вона…
А матуся обняла синочка міцно-міцно (дарма, що вже не така сильна була, як раніше), теж перехрестила його в дорогу й промовила:
– Ти там не затримуйся. Швидше повертайся… – і, схилившись на розмальований Івасиком паркан, тихенько-тихенько заплакала.
Івасик поїхав спочатку до великого міста, а звідти поїздом – і машинами до самого фронту, туди, де руйнувала все на своєму шляху і нищила мирних людей війна…
Повний текст можна прочитати у бібліотеці закладу освіти.
Маковій, О. Тихий художник посеред грому війни [Текст] / Олена Маковій // Барвінок. –
2015. – № 9. – С. 8-9.
Усі тексти для читання: https://slavbibl1.at.ua/news/2022-10
Шановні користувачі, друковане видання книжки можна прочитати у читальній залі шкільної бібліотеки.
Чекаємо на Вас! |
