 Карлик Мук, карлик Мук,
Ти живеш в великій хаті,
Зрідка ходиш погуляти;
Ти страшний, як та мара,
Голова, немов гора.
Подивися — сміх навкруг,
Спробуй нас впіймати, Мук!
Довгий час потішались ми так над бідним карликом, і — тепер соромно навіть згадати — я кривдив його найбільше. Я завжди намагався ухопити його за полу, а одного разу навіть наступив йому ззаду на туфлі. Маленький Мук упав, і це здалося дуже смішним. Та мені одразу перехотілося сміятись, коли я побачив, що Маленький Мук, насилу підвівшись, пішов просто до дому мого батька. Увійшовши в будинок, він довго не виходив звідти. Я сховався в куточок біля дверей і чекав, що буде далі. Нарешті двері відчинились і карлик вийшов. Мій батько провів його до порога, шанобливо підтримуючи під руку, і кілька разів уклонився й ому на прощання.
Я довго не наважувався вий ти із своєї схованки. Але голод пересилив мій страх, і боязко, з похиленою головою, я ввійшов у кімнату.
– Ти, я чув, кривдиш достойного Мука, — суворо сказав мені батько. — Я розповім тобі його історію, і після цього, сподіваюсь, ти перестанеш збиткуватись над бідним карликом. Але спочатку ти дістанеш повністю свою звичай ну порцію.
Вільгельм Гауф МАЛЕНЬКИЙ МУК |
