 КОЗАК ПЕТРО МАМАРИГА
Козак Петро Мамарига летів на своєму коні, а татари обсідали його з усіх чотирьох сторін.
Козак Петро Мамарига побачив перед собою степове озеро.
- Гиворе! – сказав Петро своєму коню. – Удвох нам не втекти. Як-не-як, а самому тобі буде легше. А я заховаюся в озері.
Петро вирізав шаблею очеретину і поплив. Гивор додивився, як Петро Мамарига сховається під водою і тоді вискочив на горб і кинувся в степ. Та було пізно. Татари помітили Гивора і закричали:
- Оце його кінь! Ловімо його коня! Без коня козак Петро Мамарига далеко не втече.
Татари оточили Гивора і колом погнали на нього.
Та кінь козака Петра Мамариги був не з тих коней, що підставляють свою голову: Гивор сам по собі розігнався і перескочив татар з їхніми кіньми. І вже було б втік, якби не впав передніми копитами у вузький степовий рівчак.
Татари спутали Гивору передні і задні ноги і сказали:
- Тепер кінь козака Петра Мамариги у наших руках. Зловимо тепер козака Петра Мамаригу. Без коня він далеко не втече і не зайде. Озеро! Він тут, він заховався в озері, а ось і його сліди!
Татари позіскакували з коней і випили кумису.
Козак Петро Мамарига сидів у воді і дихав через очеретину. Він сидів посередині озера, бо знав, що татари плавати не вміють і до нього не доберуться.
Була осінь, і по краях озеро вже замерзло. Синенький льодок у заберегах татар не спинив, і татари поповзли по ньому до води.
- Цього козака Петра Мамаригу вичавимо з болота, як в’юна! – говорили татари і місили озеро вздовж і впоперек, аж до того місця, де вода їм була по шию. Далі татари не йшли, бо боялися втопитись.
Петро ж тим часом сидів у воді, дихав і все теє татарське чув, що вони говорили про нього, і думав:
«Говоріть мені, говоріть, а мені тут у воді тепло».
- Де ти тут, козацька душе? Краще вилазь сам, а ми тобі скрутимо руки та продамо в Туреччину на базарі, аби ти знав, як воювати з нами.
«От,– думав собі Петро».
В небі сивіла туча, і горя не було.
«От,– думав собі Петро,– хто б це моїм товаришам-козакам та звістку подав, що я тут один у воді з очеретиною в роті та дихаю через неї. Нема кому і звістки подати. Хіба, що, може, Гивор доскаче? От шкода, такий добрячий тютюн пропадає, намокне тютюн, не буде чим і люльки набити та цим тютюнцем закурити».
А татари? Татари поморились та позамерзали. Намоклі вилізли з озера, розвели вогнище і стали сушитися та обсихати, як наступила ніч, і озеро стало замерзати на очах...
Микола ВІНГРАНОВСЬКИЙ
Повний текст твору можна прочитати в книжці:
Вінграновський, М. КОЗАК ПЕТРО МАМАРИГА // Я дитина України: читанка для дітей та дорослих [Текст] / упоряд. М. Слабошпицький, Т. Качалова, О. Яремійчук; худож. М. Пшінка. – Київ: Преса України, 2008. – С.103-105.
Усі тексти для читання: https://slavbibl1.at.ua/news/2022-10
Шановні користувачі, друковане видання книжки можна прочитати у читальній залі шкільної бібліотеки.
Чекаємо на Вас! |
