 Кіборги з людським обличчям
Їх кіборгами звали вороги:
За цю безстрашність, стійкість, силу волі.
Їм ризик, небезпека – до снаги!
Лиш про одне прохали в Бога й долі:
Аби вони на батьківській землі
Могли завжди у мирі вільно жити,
Аби їх діти – живчики малі –
Могли ясному сонечку радіти.
Вчорашні програмісти, лікарі,
Студенти, вчителі та бізнесмени…
Лиш ворог став на батьківський поріг –
У стрій військовий звуть козацькі гени!
Гудуть снаряди і двигтить земля,
Навколо вас на клапті всесвіт рветься,
Та ще одне врятоване маля
Серед жахіть зігріє змерзле серце.
Бо й у самих удома діточки,
Що хочуть тата бачити живого.
І матері, й кохані, й жіночки
За вас палкі молитви шлють до Бога.
Так, звісно, не усім поталанить.
Бо це – війна! Такі її закони!
Та й що таке життя? Коротка мить!
Але її не просидиш у схроні!
Якщо ти лицар, справжній чоловік,
За спини земляків чого ховаться?
А доля й так відміряла всім вік,
Тож не схотіли ви ганьбитися-бояться.
Та й Бог все бачить! І усім «воздасть»!
Нікого і нічого не забуде!
Війна минеться, як страшна напасть –
Вам низько вклоняться за подвиг люди!
Повний текст твору:
Пакалюк, Т. Кіборги з людським обличчям [Текст] / Тетяна Пакалюк. – Чернігів: Десна Поліграф, 2016. – 19 с.: іл.
Усі тексти для читання: https://slavbibl1.at.ua/news/2022-10
Шановні користувачі, друковане видання книжки можна прочитати у читальній залі шкільної бібліотеки.
Чекаємо на Вас! |
