 Герой, син героя
Тато у Богдана найкращий. Він мужній, сильний і добрий. З ним завжди почуваєшся захищеним. Навіть сусідський Сашко-забіяка не зачіпався до Богдана – поважав і трохи побоювався його тата.
А ще з татом було весело ганяти у футбол, ходити по гриби, їздити на велосипеді й робити мільйон інших цікавих справ. Проте останнім часом усе довше і довше затримувався тато на роботі. А робота у нього відповідальна, бо працював Богданів тато військовим.
Якось увечері Богдан почув через неприкриті двері на кухню стурбовану розмову батьків.
– Тепер це справжня війна. Москалі показали своє звіряче обличчя. Так підступно! Ну ми їх ще навчимо поважати козаків, – сердито говорив тато.
І вже скоро Богданів тато вирушив на війну за рідну Україну, за свою родину. Тепер Богдан з мамою жили новинами з телевізора, адже тато в коротких телефонних розмовах завжди був веселий і безтурботний, щоб рідні сильно не хвилювалися.
… Тато не виходив на зв'язок уже кілька днів.
Бій був важким і нерівним. Безупинно торохтів кулемет, вибухали снаряди. Українські козаки клали і клали ворогів. Проте велика кількість запроданців із москалями безупинно сунула на козацький підрозділ Богданового тата. Здавалося, що москалям ліку нема. Наші хлопці вже, навіть, могли бачити перекошені від люті ворожі пики.
– Впєрьод на укропов! – кричав куций на зріст москаль, мабуть, їхній ватажок. – Іх мало. Єщьо нємножко – і ми іх вазьмьом.
Наші хлопці припинили стрільбу. Затихли. Здавалося, у них скінчились набої. Ворог зрадів і кинувся на наше укріплення. І тут пролунало кілька влучних вибухів. Кілька москальських танків і бетеерів спалахнули і завмерли назавжди. Зацокотіли наші кулемети. Загарбники падали від куль, в останню мить свого життя шкодуючи, що прийшли на нашу землю.
– За Україну, за народ! Уперед!
Богданів тато був попереду. Вів своїх вояків сміливо в бій. Ошелешені таким рвучким наступом, ворожі солдати знітилися і наступної миті вже тікали, покинувши своїх поранених напризволяще.
На жаль, у цьому бою не всі з наших уціліли. Загиблих героїв покрили жовто-блакитним стягом.
– Герої не вмирають! Присягаємось нещадно карати ворога! – поклялися побратими.
Пролунали залпи пошани, друзі втерли скупу чоловічу сльозу – і знову стали до зброї…
Повний текст можна прочитати у бібліотеці закладу освіти.
Дорошенко, В. Герой, син героя [Текст] / Вадим Дорошенко // Барвінок. – 2015. – № 8. – С. 10-11.
Усі тексти для читання: https://slavbibl1.at.ua/news/2022-10
Шановні користувачі, друковане видання книжки можна прочитати у читальній залі шкільної бібліотеки.
Чекаємо на Вас!
|
