 Матвіїв дуб
Жив у нашому селі дід Матвій. Сповнилося йому вісімдесят років. Немічний став дід.
Прийшла весна. Сидить дід біля хати на лавочці. Зі школи йдуть діти. Несуть саджанці дуба.
— Дайте й мені один дубок, — просить дід Матвій.
Дали діти дубок дідові. Пішли та й думають: «Що ж робитиме дідусь із дубком? Адже він такий старий, немічний».
А дід Матвій зібрав свої останні сили, посадив дубок над дорогою. Посадив і доглядав його ціле літо. Поливав і землю розпушував навколо нього. Зеленіє дубок і тягнеться до сонця.
Восени дід Матвій помер.
Діти, які дали дідусеві саджанець, доглядають тепер той дубок.
Минуло десять років. Дерево підросло. Але всі пам’ятають Матвіїв дуб. Думають про дерево, думають про доброго чоловіка, покійного діда Матвія.
А думати про людей — то священно. Якби кожен думав про те, щоб принести щастя іншим людям, не було б нещасливих.
Орієнтовні завдання для роботи з текстами
Про Проект
* Матвіїв дуб / Василь Сухомлинський // Дивоцвіт дитинства [Текст] : хрестоматія з етики / за ред. В.М. Хайруліної . – Київ : [Видавництво "Фенікс"], 2006. – С. 147. | 
