 Про що я думаю, коли іду повз могилу героїв
Щоранку я йду повз могилу воїнів, які загинули в боях за визволення села від фашистів. Її називають братською могилою. Бо вони, наші дорогі визволителі, кров’ю скріпили своє братерство.
Коли я іду повз могилу воїнів-побратимів, я зупиняюсь і пригадую дідуся. Він також віддав своє життя за Батьківщину. Дідусь мій загинув на фронті. Де Ваша могила, дідусю? Якби я знав, то поїхав би до Вас. Узяв би у своєму селі жменю рідної землі й поклав на Вашу могилу.
Біля школи цвітуть червоні троянди, над вуликами гудуть бджоли, туркочуть голуби. А сонце сміється з блакитного неба. Не було б цього нічого, якби не мій дідусь. Не було б ні червоних троянд, ні тихої бджолиної музики, ні голубиного туркотіння. Не було б щастя. Спасибі вам, дорогі воїни, за те, що ви перемогли фашистів.
Орієнтовні завдання для роботи з текстами
Про Проект
* Про що я думаю, коли іду повз могилу героїв / Василь Сухомлинський // Дивоцвіт дитинства [Текст] : хрестоматія з етики / за ред. В.М. Хайруліної . – Київ : [Видавництво "Фенікс"], 2006. – С. 23. |
