Важко бути людиною...
Діти поверталися з лісу. Вони сьогодні ходили в далекий похід. Шлях додому пролягав через невеликий хуторець, що лежить у долині за кілька кілометрів од села. Втомлені, знесилені діти ледве дійшли до хутірця. Зайшли в крайню хату, попросили води. З хати вийшла жінка, за нею вибіг маленький хлопчик. Жінка витягла з колодязя води, поставила на стіл серед двору, а сама пішла до хати. Діти напилися, відпочили на траві. Де й узялися сили.
Відійшли з кілометр від хутірця, Марійка тут і згадала:
— А ми ж не подякували жінці за воду.
Діти зупинилися. Справді, забули подякувати.
— Що ж...— каже Роман,— це не велика біда. Жінка вже й забула, мабуть. Хіба варто повертатися через таку дрібницю?
— Варто,— наполягає Марійка.— Хіба тобі самому не соромно перед собою, Романе?
Роман усміхнувся. Видно, що йому не соромно.
— Ви як хочете,— каже Марійка,— а я повернуся й подякую...
— Чому? Скажи, чи ж обов’язково треба це зробити? — питає Роман...— Адже ми так потомилися...
— Бо ми люди... Якби ми були телята, можна було б і не вертатися...
Вона рушила до хутірця. За нею пішли всі. Роман постояв хвилину й, зітхнувши, теж поплівся за гуртом.
— Важко бути людиною...— сказав він.
Орієнтовні завдання для роботи з текстами
Про Проект
* Важко бути людиною.../ Василь Сухомлинський // Дивоцвіт дитинства [Текст] : хрестоматія з етики / за ред. В.М. Хайруліної . – Київ : [Видавництво "Фенікс"], 2006. – С. 25. |