 Пробачте, тату...
Весною п’ятикласники допомагали колгоспникам садовити баштан. Керували роботою два дідусі — дід Дмитро й дід Дементій. Обидва вони були сиві, в обох на обличчі старечі зморшки. Дітям здавалися вони ро-весниками. Ніхто з дітей не знав, що дід Дементій — батько діда Дмитра, що одному з них дев’яносто років, а другому — сімдесят.
І ось дідові Дементію здалося, що син його не так підготував насіння кавунів і динь. Здивовані діти й по-чули, як дід Дементій став повчати діда Дмитра:
— Який же ти нетямущий, синку, який некмітливий. Вік учу тебе й не можу навчити. Насіння кавунів і динь треба витримувати в теплі, а ти що зробив? Воно ж заклякло, закоцюбло... Тепер тиждень сидітиме в землі й не сходитиме.
Дід Дмитро стояв перед дідом Дементієм, як семирічний хлопчик: переступав з ноги на ногу, схиливши голову, й тихо шепотів:
— Тату, більше цього не буде... Пробачте, тату...
Діти замислились. Кожен із них пригадав у ці хвилини свого батька.
Орієнтовні завдання для роботи з текстами
Про Проект
* Пробачте, тату... / Василь Сухомлинський // Дивоцвіт дитинства [Текст] : хрестоматія з етики / за ред. В.М. Хайруліної . – Київ : [Видавництво "Фенікс"], 2006. – С. 110. |
