 Сором
Після школи Андрій вступив до політехнічного інституту. Тепер він жив не в селі, а у великому місті. Ось додому на перші канікули й завітав до школи. Андрія оточили приятелі. Побачив свого колишнього учня й учитель біології. Підійшов до нього, привітав із вступом до вузу, побажав добрих успіхів.
Андрій розповідав про далеке місто. Особливо сподобались йому тінисті сквери з великими квітниками.
— Скільки там квітів! — захоплювався Андрій. — На одній вулиці з краю в край ростуть отакенні канни. Товариш дав мені кілька цибулинок. Як же це я забув їх привезти? Пришлю обов'язково, Григорію Гнатовичу, — пообіцяв він учителеві біології.
— Пришлеш — дякуватимемо, — каже учитель.
Закінчились канікули. Поїхав Андрій до міста.
Минув місяць, другий, третій. Забув Андрій про свою обіцянку. Коли це одержує листа від Григорія Гнатовича.
«Дуже вдячний тобі, Андрію, що надіслав цибулинки каннів, — писав учитель. — Тепер і біля нашої школи ростимуть красиві квіти».
Прочитав Андрій листа й так соромно стало йому — не знає, що й робити. Знайшов цибулинки, які лежали з тумбочці, зашив у білу полотнинку, написав адресу й зараз же ж відніс посилочку на пошту.
Хотів, було, й листа вчителеві написати, кілька разів починав, але сором не давав. «Що ж я йому тепер напишу? »
Минали тижні, місяці, роки... Зустрічаючись із вчителем, Андрій боявся глянути йому в вічі. А хто має почуття сорому, в того праведна-таки душа.
Орієнтовні завдання для роботи з текстами
Про Проект
* Сором / Василь Сухомлинський // Дивоцвіт дитинства [Текст] : хрестоматія з етики / за ред. В.М. Хайруліної . – Київ : [Видавництво "Фенікс"], 2006. – С. 32. |
