 Оце задача!..
Був собі Геник. У четвертому класі навчався. Що тільки вчителька його запитає, усе відповість і має «п’ятірку». Писав Геник краще за всіх, розв’язував задачі швидше за всіх.
Але не любили у класі Геника. Надто вже виставляв він напоказ свій розум. Відповість на запитання вчительки — так і гляне на всіх, наче каже: «Я найрозумніший».
Весною зібрався клас у похід. Раділи діти: яка то втіха — мандрувати, ще й ночувати в лісі!
Думали-гадали, які речі брати в похід, як обід варити, як ночівлю влаштувати. І вирішили: брати в ліс на двох одну ковдру, одну миску. Швидко розділились попарно. А з Геником ніхто не хоче ні ковдри однієї бра¬ти, ні з однієї миски їсти.
Заплакав Геник, підійшов до учительки й каже:
— Я ж нікому слова поганого не сказав... За що ж мене незлюбили?
Учителька йому:
— Нелегко примусити себе говорити. А ще важче примусити себе мовчати. І ще важче заставити себе дути. Але найважче — це примусити себе відчувати.
— Як же примусити себе відчувати? — питає Геник.
— Треба бачити людей іншими очима. Ти радієш, що розумніший за всіх. А треба журитися, що немає розумніших за тебе. Адже кожен, хто вважає себе «най-най...», врешті-решт стає одиноким.
— Дякую за науку, — сказав Геник. — А як же мені в ліс іти з товаришами?
— Іди. Бери свою ковдру, свою миску й починай своє нове життя. Відкривай очі на людей і вчись бачити їх по-іншому.
Орієнтовні завдання для роботи з текстами
Про Проект
* Оце задача!.. / Василь Сухомлинський // Дивоцвіт дитинства [Текст] : хрестоматія з етики / за ред. В.М. Хайруліної . – Київ : [Видавництво "Фенікс"], 2006. – С. 38. | 
