Був собі Геник. У четвертому класі навчався. Що тільки вчителька його запитає, усе відповість і має «п’ятірку». Писав Геник краще за всіх, розв’язував задачі швидше за всіх.
Але не любили у класі Геника. Надто вже виставляв він напоказ свій розум. Відповість на запитання вчительки — так і гляне на всіх, наче каже: «Я найрозумніший».
Весною зібрався клас у похід. Раділи діти: яка то втіха — мандрувати, ще й ночувати в лісі!
Думали-гадали, які речі брати в похід, як обід варити, як ночівлю влаштувати. І вирішили: брати в ліс на двох одну ко
... Читати далі »
Юрко й Мишко весною посадили біля школи яблуньку. І домовились: на канікулах будуть навідуватися до школи й поливати її. Скажімо, так: сьогодні поливатиме Юрко, завтра — Мишко, потім знов Юрко, потім Мишко. Ростиме собі яблунька — сил набиратиметься.
Настали канікули.
Семеро дужих чоловіків спиляли в лісі велике дерево. Вони обрубали на ньому сучки, завдали собі на плечі й понесли до річки. Із великих дерев зв’яжуть пліт. Це тяжкий, виснажливий труд, але людина не боїться найтяжчої праці, якщо бачить благородну мету й може бути господарем своєї долі. Семеро сміливих чоловіків гули геологи. їм треба було зв’язати пліт, щоб до зими випливти з тайги й прибути до великого міста.
Від лісу до річки було дуже далеко. Іти треба було через зарості, чагарі, через купини й колючу траву. Шестеро чоловіків знемагали від утоми, але що вдієш? Треба прагнути до мети. А сьомий був істотою слабовольною і підлою. Він підгинав ноги, й тоді колода ледве торкалась його плеча. Він обхоплював її руками й зависав над землею. Іти йому було дуже легко, бо товариші несли і колоду, і його.<
... Читати далі »
Після школи Андрій вступив до політехнічного інституту. Тепер він жив не в селі, а у великому місті. Ось додому на перші канікули й завітав до школи. Андрія оточили приятелі. Побачив свого колишнього учня й учитель біології. Підійшов до нього, привітав із вступом до вузу, побажав добрих успіхів.
Андрій розповідав про далеке місто. Особливо сподобались йому тінисті сквери з великими квітниками.
— Скільки там квітів! — захоплювався Андрій. — На одній вулиці з краю в край ростуть отакенні канни. Товариш дав мені кілька цибулинок. Як же це я забув їх привезти? Пришлю обов'язково, Григорію Гнатовичу, — пообіцяв він учителеві біології.
— Пришл
... Читати далі »
Весною п’ятикласники допомагали колгоспникам садовити баштан. Керували роботою два дідусі — дід Дмитро й дід Дементій. Обидва вони були сиві, в обох на обличчі старечі зморшки. Дітям здавалися вони ро-весниками. Ніхто з дітей не знав, що дід Дементій — батько діда Дмитра, що одному з них дев’яносто років, а другому — сімдесят.
І ось дідові Дементію здалося, що син його не так підготував насіння кавунів і динь. Здивовані діти й по-чули, як дід Дементій став повчати діда Дмитра:
— Який же ти нетямущий, синку, який некмітливий. Вік учу тебе й не можу навчити. Насіння кавунів і динь треба витримувати в теплі, а ти що зробив? Воно ж заклякло, закоцюбло... Тепер
... Читати далі »
Сергійкові не сповнилося ще й п’яти років, коли батько його пішов на фронт. Прощаючись з матір’ю і сином, батько сказав: «Ось у цьому конверті — лист. Чи повернусь я з поля бою, чи не повернусь — прочитаєш його, сину, коли сповниться тобі шістнадцять років. Це мій заповіт».
Минуло три місяці. Батько зрідка писав коротенькі листи, сповіщаючи про тяжкі бої з фашистами. А по¬тім листів не стало. Маму викликали до військкомату й сказали, що батько поліг смертю героя і похований на березі великої української ріки Дніпра.
Плакала мати, плакав Сергійко. «Від Сибіру до Дніпра — дуже далеко», — сказала мама. Та як закінчиться війна, вони поїду
... Читати далі »
Щовечора Толя іде до бабусі в постіль і вона розповідає йому казки. А коли вже злипаються його віченьки, бабуня бере онука на руки й переносить на ліжечко. Ця мить — найщасливіша в житті хлопчика.
Бабуня часто буває сумна. Толя питає: «Чого у вас такі сумні очі?» Але вона мовчить.
Сьогодні Толя проснувся дуже рано й побачив: бабуня миє зелену каструлю й плаче. Хлопчик знав, що в зеленій каструлі мама варить суп тільки для бабуні.
Коли приспіла пора обідати, мама насипала бабуні супу із зеленої каструлі й поставила тарілку на маленький столик біля порогу. Там бабуня обідала.
Уже півроку хворіє наша однокласниця Наталя. Тяжка в неї хвороба: ноги нерухомі, немов чужі. Лежить Наталя в ліжку день і ніч.
Ми не забуваємо про Наталю, ходимо до неї щодня. Ми навчилися добре читати — й Наталя навчилася. Кожен з нас малював на аркушику метелика або ластівку і ніс малюнок дівчинці. Вона дуже любила метеликів і ластівок.
Весною Наталине ліжко поставили біля вікна. Вона дивилась на траву, на листя й говорила:
— Як мені хочеться ходити по траві!
Одного разу Наталя побачила в траві два великі зелені листочки — немов дві стрілки.
До п’ятого класу прийшов серед року новий учень, Микола. З першого ж дня всі побачили, що він несміливий, аж сором’язливий якийсь. Хотіли його за першою партою посадити, та він не схотів. Попросився на останню.
Вчився Микола добре, сумлінно виконував домашні завдання. Його відповіді були такі, що в класі ставало тихо, як він говорив. Кожному хотілося послухати. Вчителі хвалили Миколу:
— Ось так треба уроки готувати, так треба відповідати на уроках...
Від похвали хлопчик червонів, йому хотілося швидше сісти за свою останню парту.
Хлопці говорили про Миколу:
— Славний учень. І товариш добрий. Попросиш — завжди пояснит
... Читати далі »
Прочитайте
1. Знайдіть уривок, що викликає у вас певні почуття (радості, суму, захоплення, сорому, поваги, жалю тощо); назвіть ці почуття.
2. Зачитайте у тексті найпроникливіші слова, які можуть втішити, заспокоїти, підняти настрій.
3. Передайте враження від прочитаного з допомогою фарб, слів тексту.
4. Прочитайте у тексті думки, що збігаються з вашими.
5. Назвіть афоризми, в яких дається оцінка, висловлюється повчання.
Шестеро чоловіків і одна істота
